Реклама



От партнеров







Перманентний татуаж. Пірсинг







РЕФЕРАТ
на тему:
Перманентний татуаж. Пірсинг


Зародження сучасного мікропігментування чи перманентного макіяжу треба шукати в тисячолітній історії техніки татуювань.
На початку 80-х років XX ст. перманентний макіяж спочатку з'являється у Франції, куди прийшов з Тайваню, а потім стає по пулярним, як спеціальний вид косметичного догляду, в багатьох європейських країнах. Одночасно на Тайвані створюється лінія пігментів з великою колірною гамою (15 відтінків); для цієї лінії спеціально створюють також відповідну апаратуру.
На початку 90-х років XX ст. у США з'являється важливе но вовведення: пігменти на основі гліцерину. Вони відповідають ви могам, які висуваються органами санітарного нагляду, а їхня ко лірна гама містить 44 тони.
І, нарешті, у середині останнього десятиліття XX ст. на ринку Тайваню був запропонований перший електронний прилад для мікропігментування, який можна повністю демонтувати.
Однак, незважаючи на те, що США і Тайвань сьогодні є сві товими лідерами в галузі мікропігментування: США — з вироб ництва пігментів, а Тайвань — з випуску апаратури, країною, що розвинула і професійно розширила сферу застосування мікропіг ментування, стала Іспанія.
Німеччина, країна з традиційно потужною хімічною й прила добудівною промисловістю, з одного боку, та розвинутою сферою послуг — з іншого, стала третьою у світі з виробництва апаратів і пігментів для мікропігментування. Заснована на тайській систе мі техніка мікропігментування успішно впроваджується в царину прикладної естетики.
Мікропігментування, перманентний макіяж, дермопігменту-вання, дермографія, коригуючий напівперманентний макіяж, мік-роімплантація пігментів — усі ці терміни є синонімами і означа ють одне й те саме. Вони не визначають приналежність терміна до якихось різних методів або технік, різних видів обробки. Між тисячолітньою технікою татуажу й мікропігментуванням, хоч би як воно звалося, є суттєві розходження. Термін «мікропігменту вання» виник у США на початку 90-х років XX ст. і незабаром замінив колишню назву цієї техніки (перманентний макіяж) у більшості країн.
Цікавими є порівняльні дані характеристик цих технік — татуажу і мікропігментування.
Перманентний макіяж. Термін був уперше застосований у Європі і на Тайвані для позначення даної техніки (permanent ma ke-up). У Європі він широко використовувався з 1984 p., хоча і дотепер застосовується поряд з новим — «мікропігментування».
Дермографія і дермопігментування — термін використову ється, коли методи мікропігментування застосовуються для мас кування дефектів шкіри обличчя: білих плям, шрамів тощо.
Мікроімплантація за допомогою пігментів — термін, що офіційно використовується в Іспанії. Визначає дисципліну при одержанні диплома вищого ступеня в галузі прикладної естетики.
Мікропігментування — термін американського походження (micropigmentation), який охоплює всі можливі ділянки застосу вання даної техніки — на обличчі і тілі — з парамедичними ціля ми. Цей термін використовується в міжнародному масштабі і сьо годні є найуживанішим у всіх країнах.
Татуаж — походить від англійського «tatoo» — художнє зоб раження на шкірі. Малюнок не змивається і не стирається.
Косметичний татуаж на тілі — нова назва, яка використо вується для розрізнення традиційного татуажу, здійснюваного в студіях тату (tatoo-studio), та послуг, що надаються у косметич них центрах. Це дизайн невеликих малюнків і деталей, які вико нуються за допомогою апаратів, призначених для роботи в техні ці мікропігментування, та спеціально розроблених для даної тех ніки пігментів.
Крім татуажу і мікропігментування існують й інші терміни, що збагачують проміжні техніки.
Тимчасовий татуаж — визначення, дане застосуванню барв ників і продуктів, які тимчасово забарвлюють поверхню шкіри (хна, «магічний» олівець тощо). Тимчасовий малюнок замінює та ту; він не змивається протягом 72 год.
Напівперманентний татуаж — абстрактний термін, через який виникає багато плутанини. Одні використовують його для визначення тимчасового татуажу, тоді як інші фахівці вживають його для визначення техніки мікропігментування. Частіше йдеть ся про татуаж, що у такому випадку виконується стійкими фарбами традиційного тату на 2-3 роки, а малюнок наноситься за до помогою апаратів для техніки мікропігментування на основі про дукції цього ж методу.
Метою застосування техніки мікропігментування є вдоскона лення і тимчасова корекція за допомогою перманентного макія жу будь-яких рис обличчя при можливості знову змоделювати його через певний проміжок часу в зв'язку зі зміною моди, сма ків або у зв'язку з появою зморшок і в'яненням шкіри у пігмен тованій зоні.
Клієнти, які вдаються до техніки татуажу, бажають художньо декорувати великі поверхні шкіри.
Особливості техніки. Мікропігментування здійснюється на рівні епідермісу. Результат зберігається приблизно 3 роки.
Закріплення малюнка (татуаж) відбувається за допомогою травмування глибоких шарів дерми, що викликає болісні відчут тя. Мета операції — закріплення нанесеного малюнка назавжди.
Апарати для роботи у техніці мікропігментування легкі, робо та з ними добре піддається контролю, вони дають змогу точніше і ретельніше проробити деталі. Весь необхідний додат ковий набір засобів стерилізовано; він знаходиться в індивідуаль ній упаковці. Ці засоби призначені для одноразового використан ня, тому викидаються після застосування, що дає клієнтам упев неність у безпеці процедури.
Апарати, призначені для роботи у техніці татуажу, дуже важкі. Це необхідно для швидкого імплантування малюнка на велику глибину, працювати при цьому доводиться на значній площі по верхні шкіри. Додаткові засоби й аксесуари призначені для бага торазового використання, тому стерилізуються в автоклаві після кожного застосування. Факт багаторазового використання може викликати сумніви клієнтів у безпеці методу.
Професіонали техніки татуажу є художниками, майстрами ко льору, фантазійних образів, втілюваних у малюнку на шкірі.
Фахівці з мікропігментування — це, в основному, медичні пра цівники. Оскільки дана маніпуляція пов'язана з порушенням ці лісності шкірних покривів, її має виконувати тільки медичний працівник з дотриманням правил асептики й антисептики, з ви користанням спеціальної апаратури і приміщення, що відповідає вимогам щодо процедурних кабінетів. Непрофесійне виконання, проведення мікропігментування в кустарних умовах можуть при звести, по-перше, до спотворення обличчя, а по-друге, — до зане сення будь-якої інфекції.

ПІРСИНГ

Мистецтво пірсингу (від англ. pierce — проколювати, протикати, просвердлювати) своїм корінням сягає далекого минулого. Про це свідчить велика кількість різноманітних сережок і підвісок, знайде них при археологічних розкопках у різних частинах земної кулі.
На острові Пасхи свідченням приналежності до касти жерців були проколоті вуха і вставлені в проколи кістяні чи дерев'яні кільця. Американські індіанці проколювали вушні раковини у всіх чоловіків, причому проколи робилися у мочках і в хрящах.
Традиція проколювати соски зародилася в Давньому Римі як символ мужності і відваги в римських центуріонів, охоронців Юлія Цезаря.
У Європі мочки вух традиційно проколювали жінки. Хоча французьким аристократам теж подобалося носити сережки. Ці каво, що в царській Росії матросові, який вперше перетинав еква тор, вставляли у вухо сергу. У Запо розькій Січі існувала традиція проко лювати вуха.
У наш час пірсинг є одним зі спо собів самовираження. Найбільш по пулярними є проколювання вуха, крил носа, губ чи брів. Дедалі попу лярнішим стає пірсинг пупка. При бажанні пірсинг можна зробити на будь-якій ділянці тіла, де шкіру мож на зібрати в складку (рис 10.7).
Процедура пірсингу — медичне втручання, тому її має проводити фахівець з медичною освітою.


Рис. 10.7. Пірсинг

Для пірсингу використовуються спеціальні одноразові інстру менти; як правило, це спеціальні пістолети, у які вкладено сте рильні прикраси. Для проколу рекомендується застосо вувати прикраси, виготовлені з титану, ніобію й хірургічної сталі. Золоті прикраси краще вставляти в прокол через два-три тижні.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Владимиров В., Зудин Б. Кожньїе й венерические болезни: Атлас. - М.: Медицина, 1980. - 288 с.
2. Дугін О. М., Слєпцов В. Б., Галайчук А. А. Збірник законо давчих та нормативних документів, що регламентують діяльність підприємств внутрішньої торгівлі. — К., 2004. — 304 с.
3. Калантаєвська К. А. Морфологія та фізіологія шкіри лю дини. — К.: Здоров'я, 1965. — 304 с.
4. Кольгуненко Й. Й. ОсновьІ геронтокосметологии. — М.: Медицина, 1974. — 224 с.
5. Косметический пилинг: теоретические й практические ас-пектьі. — М.: Косметика й медицина, 2003. — 224 с.
6. Новикова Л. В. МетодьІ физиотерапии в косметологии. — М., 2001. - 176 с.
7. Новая косметология. — М.: Косметика й медицина, 2002.
8. Озерская О. С. Косметология. — СПб.: Искусство России, 2002. - 416 с.
9. Практическое пособие для косметолога-зстетиста. Ч. 1,2/ Под редакцией Л. В. Новиковой. — М., 1999-2000.
10. Справочник по косметике / Под общей редакцией проф. М. А. Розентула: — М.: Медицина, 1964. — 336 с.
11. Фицпатрик Т., Джонсон P., Вулар К. й dp. Дерматология: Атлас-справочник. 3-є издание. — М.: Практика, 1999. — 1088 с.
12. Фержтпек О., Фержтекова В., Шрамек Д. й dp. Космето логия: Теория й практика. — Прага: MAKSDORF, 2002.
13. «Les Nouvelles Esthetiques». — М.: Космопресс, 2000-2004.
14. Rassner G. und Steinert U. Dermatologie. Lehrbuch imd At las. - Urban&Shwarzenberg, 1992. - 384 s.



Завантажити

(Размер: 64.21K / Загрузок: 278)


Сайт: Autor   Добавлен: 7.09.07






    Головна сторінка   |  Книжки, довідники, підручники (8)  |  Статті, навчальні матеріали (747)  |    Роботи з медицини (756)   |    Вхід  |   Контакти
© Медична бібліотека- 2007-2009 | Статтi партнерiв